Через 30 років все в нашому світі докорінно змінилось. Все, окрім людей. Ми досі молоді, проте трохи загублені у часі та божевільні на голову. І все через банальний предмет - флешку. ЇЇ легко загубити і можливо знайти чужу у своїй кишені чи під ногами.
Цей предмет сучасного повсякденного життя набув нового значення коли 29 років тому наші вчені навчилися записувати частинки прожитого життя на флешку і зробили із накопичувача машину часу.
Моя історія також була надто порізана і перемішана для того щоб почати її з початку. Тож наразі я їду в пластмасовому грозовому автомобілі де все включаючи кабіну водія та ківш зроблений із цупкого і надійного пластмасового полотна. Ми їдемо з моїм супутником полем через річки до місця призначення. Але йому набридло і він викидає флешку на поле для того щоб більше не повертатися назад.
Але ми повернулись в літак. Літак він вправно управляв. І ми летіли мов птахи над безмежно глибоким і синім морем в темному небі заплямованому хмарами. Ліпило сонце нам в очі, ми розмовляли і навіть сперечались. Він викинув флешку через люк в море. Ми залишили літак і опинились в полі саме там де він викинув накопичувач із пластмасового автомобіля.
- Мені важко я можу так, - говорить він мені і кидає в пісок пластмасовий предмет.
- Але любий ти ж знаєш, що у нас немає часу без флешки, - плачу я, витираю сльози рукавом брудної сорочки в клітинку. Я підіймаю флешку з піску і кидаю кишеню своєї сорочки. Обнімаю його зі спини і прошу залишись зі мною.
- Ми все зможемо, ми можемо, я вірю, - вмовляю я його, - тільки лишись. Я буду це робити сама.
Ми загублені в пісках пустелі, посередині великого нічого стояли мовчки та без руху поки безжалісне сонце обпікало наші зневоднені тіла.
(с) Зу Солома
18.04.2015
(с) Зу Солома
18.04.2015
Немає коментарів:
Дописати коментар