Подорож в Івано-Франківську область. 5 День, останній. Гори

То ж наступного дня ми з моїм вже новим  Кумом (Астеріксом) пішли у гори. Бо, як він каже: "Побувати в Карпатах і не залізти на гору - це злочин!" 

Перший підйом мені дався дуже важко. Я зупинялася біля кожної смереки (схожа на ялинку дерево) до того моменту, як Кум мені не сказав, що берези і смереки відбирають енергію у людей. Добре, що згодом він зазначив, що повір'я діє лише на древніх скіфів. 

 Цей ранок був дуже туманним і гарним.

 На горі ми знайшли невідомі для нас гриби. Хто знає що це, не мовчіть!?

Джек нас супроводжував весь час! Він  дуже швидкий, бо має 4 лапи. А ми йшли лише на двох ногах. Він трохи відбігав вперед і чекав допоки ми заліземо.  

На горі, в лісі.

Потім почався дощ. Ми спустилися до хатини, де ціле літо пасли худобу. Це називається Полонина. Пастухи залишили в хатинці трохи масла та сиру: бринзи, вурди (дуже смачна!), просто сиру). Кум вхопив ще помідорку, я - перець. Масло майже з'їли з залишками хлібу.

Собаці також повезло. Бо йому дісталась ніжка курки і десь зо 200 грамів вареної ковбаси. Ось в той момент він зрозумів, що йшов за нами не дарма!

Ось тут все літо варять на вогнищі  в великому казані сири. 

Прийшлось йти додому під дощем. Кум намочив  голову, я йшла під капюшоном. Трохи скоротивши шлях додому ми знайшли по дорозі шипшину (я збрила в кишені) - її вистачило на 4 рази запарити чай на роботі; і знайшли "чорниці" (так тут називають ожину). Тут вже нас собака не зрозумів. Він навіть відвернувся від нас коли ми збирали ожину у рота.  

Далі вже мусила збиратись. Кум мене провів до траси.

 Де ми чекали на маршрутку. Ось де мені став у пригоді розклад, що фотографувала у Верховині. Водій був дуже колоритним. Добре, що мені було місце і я навіть сиділа. 

 Р.S. З приводу російської мови на Західній Україні. Раніш, коли я приїжджала до Львова, то я навіть дозволяла собі розмовляти російською і жодного тиску чи кривого погляду на собі не відчувала.
Але зараз дуже все змінилось (можливо із за подій на сході України і неоголошеної війни).
Розкажу вам дві дорожні історії:
***
Той самий водій, що віз мене до Франківська підібрав на зупинці жінку, що стояла під дощем.
- До центра, пожалуйста. Сколько с меня? -  сказала жінка тільки зайшовши в салон. Водій зразу закотив очі. Щось буркнув під ніс про мову, якою вона говорить.
- Цк буде коштувати дві, ні - три гривні.
- Я просто не местная,  - протягує 3 гривні жінка.
- Ну звісно "не местная" - всміхається водій.
Через 10 хвилин водій говорить пасажирку, що сидить біля нього.
- Треба ж цю висадити, - і зупиняє в центрі населеного пункту.
- Спасибо, - виходить жінка.
- Прошу пані, - посміхається водій.
***
В потягу, що вже їхав до Києва я їхала в пласкарті з сімейною російськомовною парою і один місцевим чоловіком. Так як у провідниці не було сканера для того, щоб перевірити роздруковані з сайту білети, вона забрала усі білети прямо перед потягом і віддала тільки, коли приїхали.
У цієї російськомовної пари виникло запитання у якій годині ми ж таки прибуваємо. І жінка вирішила спитати у провідниці. Але вийшло якось дуже різко і голосно:
- Прстите пожалуйста, а во сколько мы прибываем?
У провідниці очі на лоба закотились. Вона навіть забула точний час і сказала на 10 хвилин пізніше час прибуття.
Жінка від такої реакції потім дуже довго сміялась, коли провідниця пройшла. Далі пара намагалась розмовляти українською.

То ж що я хочу сказати, коли їдеш до західної частини України і ти вмієш розмовляти українською - не лінуйся її використовувати, так ти можеш виразити свою повагу до цих місць і до цих людей.

The end.

Подорож в Івано-Франківську область. 3 День. Переддень хрещення

Це Джек (Горобець, бо вуса загнуті). Він дуже милий пес, і він був в захваті від мене. Що буває рідко зі мною і собаками.  

 Тут тримають каміння і дрова =) Дивна така споруда.

 Ця кицька дуже мала і хитра. За один день вона вполювала як мишу, так і заморожену ніжку курки зі столу в кухні.
А коли вона подає голос просить їсти, то, здається, спочатку для цього вона вмикає невидимий грамофон. 

Цим днем дуже багато було зроблено хатньої роботи, ремонтних робіт. Усі полягали спати на наступний день вночі. Особисто я якось вляглась біля пів першої ночі. Але мені не доручали важкої роботи.

Далі буде...

Назад...

Подорож в Івано-Франківську область. 2 День. Верховинський район

Вночі часто просиналась і перевіряла наявність мого багажу. Але здається таки поспала добре. В 6-30 ранку ми були у Львові - це стало приємним сюрпризом, чогось думала, що їдемо в обхід. Здається на Львівському вокзалі завжди гарно. Зранку небо розділилося на два кольори - блакитний і рожевий, що вкладались прошарками на небосхилі. Поміж будівлею вокзалу здималися зграї голубів. Мені дуже подобається накриття над коліями на цьому вокзалі. Зупинка була десь на 20 хвилин. Через годину абсолютно усі встали. Я встигла попити чаю "Nadin"  за 4 грн. з печивом "До кави", що купила вчора. Треба перебрати сумки і у Франківську знайти де зарядити мобільні телефони і пошту, щоб відправити Ігорю вітальну листівку з Днем народження, що має прийти 21.09.14, або на день пізніше. А потім знайти на автовокзалі автобус до Верховини.
На цьому мої записи з блокноту закінчуватися. Далі буду писати по пам'яті.

Вид на Львівський вокзал, трохи видно блакитно-рожеве небо.

 За Львовом почались виднітись дуже гарні краєвиди:

Трохи з запізненням я прибула у
Івано-Франківськ!

 Тож, якщо ви приїхали не у саме місто, а вам треба їхати у гори, чи в інше місце Івано-Франківської області на автобусі, ніколи (я повторюю ще раз - ніколи!) не слухайте, що вам кажуть водії маршруток, що стоять між залізничним і автовокзалом. Ви напевно поїдете не туди, або не доїдете до потрібного пункту призначення, якщо погодитесь на їхні запрошення.
Мене попереджали про це, але все одно хвацькій шофер, спитавши куди мені треба, зразу, взявши мене під лікоть, сказав:
- Їдьте з нами, ми їдемо до Яремче!
- Але ж мені потрібно до Верховини!? - заперечила я.
- То ж там пересядете. Їдьте, я ж вас не обманюю. Поїдете до Верховни на пряму, будете 5 годин їхати. Сідайте. Сідайте я Вам кажу!
Поклавши речі вже на сидіння мікроавтобуса. Я все ж таки подзвонила своєму +1, щоб дізнатися  підходить мені марушт до Яремче, чи ні. Він мене насварив і сказав йти на справжній автовокзал і купляти білет, що я і зробила.

А шлях від Франківська до Верховини пролягає через: Надвірне, Делятин, Яремче (то саме, куди я могла доїхати), Микуличин, Ворохта, Кривопілля, Верхвоина.   

 У верховину я виїхала в 10-30, буда у Верховині в 14-00. Там мене зустріла рідна сестра мого +1, її донька, його мама, друг. Потім треба було добратися до села, пів годинки ми їхали маршруткою.

Розклад став у пригоді, коли їхала назад.

В селі повно гарних капличок.  

Особливістю карпатських річок є те, що окрім води, обов'язковим елементом також є і каміння!

Щоб добратися до хати, треба залізти нагору. Як на мене, це як на 8 поверх будинку піднятися без ліфту.

Я не пасла задніх. Це всіх трохи здивувало.

Вид із вікна тут казковий!

В саду є невеличкий квітник =)

 З дороги мене нагодували чимсь дуже смачним, я вже не впевнена, але здається супом, чи борщем. Залишок дня я знайомилась з майбутнім похресником, даючи можливість його мамі зробити щось корисне для майбутнього свята.
Ввечері малого забрали додому. А мені довірили робити масло.

Сюди закладається дуже
жирна сметана і збивається. 

Десь після 20 хвилин не дуже
інтенсивної роботи,
 масло готове.

Далі буде...
Назад...

Подорож в Івано-Франківську область. 1 День. Вечірній потяг

День почався спокійно і мляво. На роботі зі всіма дзвінками справилась, працювала до 13-00. 

Потім я мала забрати крижму з вул. Заболотного, 20 (мікрорайон Теремки). Але я  довго йшла через гіпермаркет Ашан на  Петрівнці. В Ашані вибрала малому Івану повзунки з кофточкою, бодік, двоє типів карток з зображеннями для немовлят, пазл-книжечку, а також безрезультатно вибирала собі дорожню сумку та взуття. Сівши у вагон метро було дуже цікаво спостерігати за перехожими, що тільки входять у салон. Ось мене зацікавили двоє дітей, що мабуть є братом і сестрою. 

Дівчинка у великих рожевих навушниках, шкільній формі, а волосся її зібране в пишний хвіст, з вплетеними тоненькими косами. Вона слухає музику, що лунає від великого білого телефону з сенсорним екраном. Вона занизька для вагону метро, то ж всім поривами душі намагається знайти собі сидяче місце. Ці пориви відчула інша  дівчина і поступилася нашій героїні нещодавно зайняте місце.

Хлопець старший за сестру і, відповідно, вище зростом за неї і спокійненько собі стоїть,поклавши свою сумку на підлогу під ноги. Він мені нагадав китайських студентів-вундеркіндів. Справа у тому, що в його рука зараз кубик Рубіка і він його  перебирає з такою швидкістю , що перехоплює подих. Потім він все ж собі місце поряд із сестрою, дістав телефон і мабуть, що відкрив таймер. Поки я їхала кубик був ним складений на чай разів з п'ять чи шість. Коли кубик з одного боку ставав жовтий я вже знала, що він його от от складе повністю.

А поряд зі мною сиділа дівчина з гарним манікюром, що мабуть їхала з якоїсь тематичної виставки, бо в руках вона тримала буклет з фото-прикладами манікюрного мистецтва, а біля ніг стояв пакет з майбутньою макулатурою. Пів години я могла періодично проглядати неймовірні малюнки на нігтях, що пропонували зробити в цьому каталозі. 

В магазині "Капітошка" я забрала свою крижму, вона була такої якості як я і думала. Ще я захотіла купити малому святковий костюм, але вибір був просто великий і невпорядкований. Тому після пів години вагань, я взяла просто спортивні штани з начосом, що Іван б вдяг вже цієї зими. 

Клумба на Теремках, біля моста.

Та ж клумба, але вид зверху.

 

Дорога, що веде на Виставковий центр. Вид з моста.

Цього дня я встигала побувати і в ТЦ "Магелан" і зайти в супермаркет "Велика кишеня", щоб купити собі в дорогу прикольних штучок. Цього дня я не дуже спішила кудись, все робили поволі, навіть встигала зробити фото на телефон То ж можу зауважити одну річ: коли час тягнеться немов гума в першій половині дня, в другій половині буде великий переполох. Ось так, ввечері я прийшла додому і подивилась на час відправлення поїзду, зрозуміла, що ось зараз треба виходити. Збори тривали десь 20 хвилин. І вкинула всі подарунки, що підготувала і  свої речі, що потрапили під око, у нову дорожню сумку, що купив і приніс додому  мій +1. Ми встигли на потяг за п'ять хвилин до відправлення. В мене було бокове нижнє місце. За столиком сидів вельми здивований турист, що вже не очікував нових пасажирів.Тому, що коли я знайшла свої місце. Він здивовано спитав: "Это ваше место?".  Заряду на телефонах залишилось 20%  - на новому Гігабайті, 30% - на побитому Престіжіо. То ж я їх вимкнула і майже зразу лягла спати.

Далі буде...